Фрагмент з книги К.В Курашкевича «Вдогін за весною»

ВЕРНІТЬСЯ, ЛІТА

Верніться, літа, верніться!
Постукайте в двері кленові,
Я вийду і вас зустріну,
Нові розстелю рушники.
За стіл запрошу до хати,
Де пахне любистком і кропом.
Верніться, літа, верніться!
Хай дим вам не сліпить очі
І полум'я не обпалює.
Верніться, літа, до мене!
Я стріну вас за селом.
Пусте, що хурделиця сива
Юнацькі стежки замітає...
Верніться, літа, з долини.


НЕ ДОРІКАЙ...

Не дорікай, що знов зову любов,
Вертаю солов'їв до гаю,
Колишу синій вечір знов
Й тебе з піснями виглядаю.

Бо я такий, закоханий.
Не смійся до безтями,
Уже цвітуть у нас сади,
Зозулі тішаться роками.

А я свою очікую кохану,
Не дорікай - пече любов.
Вона мене до тебе манить
І не дає спокою знов.


* * *

Ах, ці роки летять, як метеори,
В житті їм спокою нема.
Знялись із вітром, полетіли,
А вчора ще була весна.

Ходили в школу спозарання,
Вивчали, скільки двічі два,
А потім усміхнулося кохання
І знову зацвіла весна.

Летять роки, як метеори,
Їх повернути вже несила,
Несуть вони і сонце й зорі,
І дні і тихі, й голосливі.

Та їх нам гудити не треба,
Щоб не сміялись люди,
Бо нас навчили, що двічі два
Завжди чотири буде.